Євгеній Прокопенко: шлях до журналістики
Євгеній Прокопенко:
шлях до журналістики
Це історія одного дуже веселого і талановитого хлопця, який прокладав свій життєвий шлях і дійшов до журналістики. Спогади про власне життя викликали посмішку не тільки у хлопця, а й у мене. Думаю, Ви зрозумієте чому... :)
«Любив доїдати після діток м'ясо»
Навесні 1991 року, народився маленький Євгенчик у невеликому селі Шевченківка, Чутівського району. Розповідає, що в дитинстві батьки гарно годували вдома, проте, в садочку не відмовлявся від додаткових порцій м'яса, яку тоді "не осилювали" ровесники: «У садочку в мене був гарний апетит, тому коли діти не доїдали свою порцію м'яса, вихователька говорила їм складати його в окрему тарілку і віддавати мені, бо я від «халяви» ніколи не відмовлявся».
«Точні науки – не моє»
У 6 рочків Євген переступив поріг Артемівської школи. Згадує, що навчався непогано, відмінником не був, проте й двійок-трійок теж не мав. Зі шкільної програми найбільше не любив «точні науки», говорить, що вони йому не давались, чи він не давався їм (сміється). Полюбляв писати вірші, навіть їздив з ними на різні декламаторські конкурси, де майже завжди займав призові місця.
Під час розмови згадав один курйозний випадок, який трапився з ним у дитинстві.
Під час розмови згадав один курйозний випадок, який трапився з ним у дитинстві.
“
Влітку я вирішив допомогти молодшій сестрі та її подрузі побудувати з гілок, скажімо так, імпровізовану хатинку, ми її називали "халабуда". Я взяв пилку і пішов до сусідки в садок де спиляв добротну таку сливу. Ну а коли пиляв, не став себе обтяжувати і зрізав дерево на пів свого зросту. Тобто пеньок від дерева тільки сліпий не побачить. В результаті "халабуда" вдалася, а от стосунки з сусідкою-пенсіонеркою не дуже склалися. Ну і дома від мами звісно ж перепало.
Настав час, коли треба було обирати майбутню професію. Знаючи, що з «точними науками» у хлопця не склалося, обирати довелося серед гумонітарних професій, з цього все і почалося у майбутнього журналіста…
«2 ківі, 2 таблетки парацетамолу і стакан води»
Свій журналістський шлях хлопець розпочав зі вступу до ПНПУ. Студентськи роки Євген згадує з посмішкою. Розповідає, що група була відносно дружньою, і не дивлячись на те, що вже минув не один рік після закінчення університету, вони з одногрупниками знаходять час для зустрічей, де згадують найвеселіші моменти студентського життя. Декілька з них викликають щиру посмішку у Євгена й досі. От, наприклад згадує, як викладач журналістської кафедри Семенко Світлана Василівна радила своїм студентам «стовідсотковий рецепт від застуди: 2 ківі, 2 таблетки парацетамолу і стакан води».
Також розповів про свого куратора Шебеліста Сергія Вікторовича і про те, як він викладав у їхній групі аж 5 журналістських предметів. Це дало привід студентам придумати узагальюючу назву для всіх тих дисциплін і почали вони називати їх «шебелістика». Дехто зі студентів, згадує Євген, навіть зошит з кураторських дисциплін так підписував.
“
Я і моя одногрупниця Леся Ганзя сиділи посередині в аудиторії, а в університеті любили обідати в їдальні, через це часто запізнювались на пари. Так, одного разу прийшла Валентина Іванівна Мацапура, розпочала пару, потім зупинилася на півслові і питає: «Так, а де серцевина?», то ми тепер згадуємо часто цей прикол про серцевину.
Окрім навчання хлопець ще захоплювався спортом.
Близько року займався армреслінгом і навіть зайняв 3 місце на обласних змаганнях. Говорить, що й досі намагається пітримувати гарну фізичну форму, тому кожного дня виконує певні спортивні вправи і ходить до басейну.
«Не люблю дурної роботи»
Трудову діяльність Євген розпочав навчаючись на останньому курсі в ПНПУ. Працював редактором інформаційно-аналітичних програм на місцевій ОДТРК «Лтава». В університеті перейшов на індивідуальний графік, до обіду був на парах, потім - на роботу.
Спочату хлопець працював на півставки, а після закінчення 4 курсу його перевели на повну. За цей час вступив на 5-й курс до Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, де навчався на заочному відділені. Згодом, закінчив виш з червоним дипломом.
Саме завдячуючи телебаченню, розповідає журналіст, навчився і зрозумів багато чого в журналістиці.
Спочату хлопець працював на півставки, а після закінчення 4 курсу його перевели на повну. За цей час вступив на 5-й курс до Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, де навчався на заочному відділені. Згодом, закінчив виш з червоним дипломом.
Саме завдячуючи телебаченню, розповідає журналіст, навчився і зрозумів багато чого в журналістиці.
“
Завжди з повагою і любов'ю ставлюся до радійників і телевізійників, бо не з чуток знаю яка це нелегка праця. Таку роботу треба лише любити. Сам вперше закохався у телебачення. Тож, тепер порівнюю його з першим коханням - щирим і шаленим, відповідальним і невимушеним, гарячим і незабутнім. Завдячую свої старшим колегам, які дали багато порад, як працювати і власне писати доступні, зрозумілі людям тексти. Вважаю, що достеменно навчитися журналістиці, мабуть як і будь-якій іншій професії, не можливо, бо завжди відкриваєш для себе щось нове і потрібне. Тому сказати, що я зараз усе знаю і вмію звісно не можу, усе пізнається в роботі.
Влітку 2015-го хлопець почав працювати у Всеукраїнському незалежному інтернет-виданні «Depo.ua»
Професію любить, бо головним своїм завданням вважає «задоволення людського інформаційного голоду». А от «дурної роботи» від якої немає ніякої користі для людей терпіти не може.
Професію любить, бо головним своїм завданням вважає «задоволення людського інформаційного голоду». А от «дурної роботи» від якої немає ніякої користі для людей терпіти не може.
На жаль, власні вірші хлопець перестав писати, та любов до поезії з роками не зникла.
